Батько незалежної музики: John Peel


Текст: Віра Правило

Джон Роберт Паркер Рейвенскрофт (1939 – 2004), відомий у світі музики як Джон Піл, був англійським диск-жокеєм, радіоведучим, продюсером і журналістом. Він увійшов в історію як найдовше діючий діджей BBC; його радіомовлення тривало регулярно з 1967 року до самої смерті у 2004 році.

Музичний смак Піла називають еклектичним, із притаманним йому чесним та доброзичливим стилем мовлення. Все тому, що він довіряв інтуїції, відкривав різноманітну нову музику, шукаючи її серед маловідомих джерел.

Недаремно він став одним із найвпливовіших людей в сфері британської музики. Попри успіх і відомість, Джон був скромною людиною. Він жив зі своєю сім’єю в маленькому селі Great Finborough біля Stowmarket, де досі мешкає його одовіла дружина Шейла. Він брав участь у місцевому житті та був шанованим членом  громади. Про це свідчить існуючий в селі Центр мистецтв імені Джона Піла (John Peel Centre for Creative Arts).

Піл був одним із перших радіоведучих, хто почав ставити в ефіри композиції психоделічного та прогресивного року, а також міксувати в передачах такі жанри, як: поп, реґґі, інді-поп, інді-рок, альтернативний рок, панк, хардкорпанк, брейкор, ґрайндкор, дес-метал, британський хіп-хоп, електронну музику, джанґл і танцювальну музику.

На Radio 1 регулярно виходило шоу під назвою Peel Sessions, яке складалося з чотирьох пісень записаних уживу в студії BBC. Це була чудова можливість для невідомих груп здобути прихильність національного масштабу та прокласти дорогу визнання. Молодь мріяла потрапити в поле зору Джона Піла.

Іншою популярною особливістю його шоу були річні компіляції Festive Fifty (укр. Святкові П’ятидесятниці). Пісні визначали безпосередньо слухачі радіо, голосуючи за ту чи іншу композицію. За результатами обирали 50 композицій, що були здебільшого інді та рок треками.

Піл був вдумливим слухачем радіо та колекціонером платівок ще з підліткових років. З того часу він мріяв бути ведучим власної програми, аби ставити музику на свій смак і заохочувати людей слухати її. Одного разу завідувач школи, де навчався Джон, прокоментував його шкільний звіт наступним чином:

«Можливо, цілком вірогідно, що Джон може сформувати своєрідну кошмарну кар'єру, зважаючи на його ентузіазм до записів, які мало хто слухає, та його захоплення у написанні довгих і дотепних есе».

До того як стати батьком незалежної музики, життя запропонувало Джону різні ролі на кшталт: військового національної служби Британії; продавця бавовни; подорожуючого страхового посередника; фотографа Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона; репортера газети Liverpool Echo; комп’ютерного програміста; неоплачуваного ведучого спортивного радіо KTCK; ведучого даласької радіостанції KLIF у пік Бітломанії, в якості експерта з Ліверпулю.

Джон Роберт Паркер Рейвенскрофт повернувся до Англії на початку 1967 р. і знайшов роботу на піратській радіостанції Radio London, секретар якого запропонував йому взяти псевдонім «Джон Піл». Перше шоу Піла стало осередком андеґраундної сцени Великої Британії. Він ставив класичний блюз, фолк, психоделічний рок із акцентом на нову музику з Лос-Анджелеса й Сан-Франциско. Музичний контент програми був особистим, іноді сповідального характеру. Щиру манеру викладу Піла одразу відчули слухачі. Вони надсилали листи, вірші та записи з власних колекцій. Так програма стала майданчиком для комунікацій.
Піл отримував найбільше пошти, ніж будь-який інший ді-джей станції. Радіо закрилося в 1967, а Піл почав вести власну колонку під назвою «The Perfumed Garden» для підпільної газети «International Times» (з 1967 до середини 1969). Підписники газети були переважно слухачі з особливим смаком, які підтримували незалежні локальні проекти, виготовляли зіни та робили власні підбірки пісень.

В 1967 році на BBC започаткували Radio 1 і запросили туди працювати Джона Піла: «Я був одним із перших лотів на Радіо 1, і я думаю, це відбулося головним чином завдяки тому, що ... Радіо 1 не мало чіткої ідеї стосовно того, що вони хочуть робити, тому їм доводилося вивозити людей з піратських кораблів, бо не було нікого іншого».

Перша програма Піла «The Night Ride» зосереджувала увагу на інклюзивності треків, переважно екзотичної музики з усього світу, яку можна було знайти завдяки BBC Sound Archive. Найпопулярніші випуски увійшли до альбому John Peel's Archive Things (1970) за підтримки BBC. У програмі також звучало читання поезії та численні інтерв’ю з різноманітними гостями: The Byrds, the Rolling Stones, John Lennon і Yoko Ono тощо. Програма тривала 18 місяців і її закрили в 1969 р. Його шоу мало особливий формат завдяки суміші живих виступів і записаних пісень.

Піл завжди перебував в опозиції до мейнстріму. Звісно він підтримував еру панк року, і це не подобалося керівництву BBC. В 1976 він відкрив для себе перший альбом нью-йоркської групи Ramones. Попри попередження, Джон вирішив поставити їх в ефір:
«Ну я зіграв перший альбом Ramones – відчуття були ідентичними, коли я вперше почув Літтл Річарда – інтенсивність лякала! Отже, я зіграв п’ять чи шість треків на наступному шоу, і відразу ж отримав листи від людей, які вимагали, щоб я ніколи більше не ставив подібного. Щойно таке відбувається, я одразу дію в зворотному напрямку, тому я ставив їх ще і це було чудово! Це був класичний випадок зміни курсів у середині потоку, а через місяць середній вік слухачів знизився на десять років і весь соціальний клас змінився – чим я був дуже задоволений».

Пілу довіряла молодь і надсилала величезну кількість записів, компакт-дисків, касет. Одного разу під час радіоефіру він промовив, що голодний. Тоді промоутери юного артиста Біллі Браґґа надіслали пакунок із грибним пловом і диском спеціально для Піла, щоб той поїв страву та прослухав диск. Кажуть, що це сприяло розвитку кар’єри співака...
Протягом 37-ми років Піл залишався на BBC Radio 1, де понад 2000 виконавців записали понад 4000 сесій. Багато класичних Peel Sessions були випущені в форматі альбомів, на його власному лейблі «Strange Fruit». Також у Піла був лейбл «Dandelion Records» (укр. dandelion – кульбаба). Діяльність власних лейблів Піл коментував наступним чином:
«Це не було фінансово успішним. Фактично, ми, якщо я правильно пам’ятаю, втратили гроші на кожному треку. Я цілком любив це, але це було жахливо поблажливо. Не так поблажливо, як це могло би бути, якщо б у мене не було ділового партнера, правда ... Мені сподобалося мати лейбл. Це дозволяє вам випускати речі, які вам сподобалося, в ті часи, не турбуючись про те, чи працюватимуть вони комерційно. Я ніколи не був хорошим бізнесменом».

В 1970 р. Піл із дружиною переїхали жити в  котедж, який згодом прозвали Peel Acres у селі Ґрейт Фінборо, графства Саффолк. У наступні роки Піл транслював більшість своїх шоу зі студії в будинку, залучаючи час від часу Шейлу та їхніх дітей до ведення ефірів.
Між 1995 і 1997 роками, Піл вів шоу про дітей «Offspring» на BBC Radio 4. У 1998 воно переросло у документальне шоу Home Truths, що нагадувало журнальні хроніки, та було присвячене повсякденному життю британських сімей. Піл зажадав, аби шоу було вільним від знаменитостей, оскільки розповіді про реальне життя цікавіші.

Піл помер у віці 65-ти років унаслідок серцевого нападу 25 жовтня 2004 року, перебуваючи з дружиною в Перу. У пресі написали: "день, коли музика загинула".
Коли Джон помер, почали приходити подарунки від груп, шанувальників і прихильників із усього світу. Згідно заяви BBC: «Радіо втратило оригінальний голос, музиканти втратили чемпіона, шанувальники втратили героя, а британці втратили свого улюбленого дядька. Смерть Джона Піла була оплакана підлітками, їхніми батьками й, навіть, їхніми бабусями та дідусями».

Джон попросив, щоб окрім його імені на надгробку були також слова: «Teenage dreams, so hard to beat» (укр. Підліткові мрії, так важко перемогти) з пісні «Teenage Kicks» гурту The Undertones.
Джон Піл нагороджений Ордером Британської Імперії за служіння британській музиці (Order of the British Empire – британський орден лицарства за внесок у мистецтво та науку, роботу з благодійними організаціями й державну службу).

У 1997 році The Guardian попросили Джона Піла перерахувати 20 найкращих альбомів на його думку. Першу позицію посів альбом "Trout Mask Replica" групи Captain Beefheart , раніше Джон описав його як "витвір мистецтва". У топ-20 також увійшли альбоми: The Velvet Underground, The Ramones, Pulp, Misty in Roots, Nirvana, Neil Young, Pink Floyd, The Four Brothers, Dave Clarke, Richard and Linda Thompson і The Rolling Stones.

Довший список його улюблених синглів оприлюднили у 2005 році. Платівки зберігалися у дерев'яній коробці, про яку знято фільм "John Peel's Record Box". Зі 130-ти вінілових синглів 11 належали The White Stripes.
Повний список груп, які брали участь у Peel's Sessions можна переглянути тут.

Цитати Джона Піла про незалежну музику:


«І на мене посипалися записи всіляких упертих хлопців із місць на кшталт Лінкольншира — часом доводилося дивитися на карту, щоб зрозуміти звідки прийшов запис. Здається, що «провінційний» звучить принизливо, але я провінціал і в деякому сенсі пишаюся цим. Мені подобається ідея DIY (зроби сам), коли басист продає мопед, а ти в цей час розібрав декілька телефонів-автоматів, то можна нашкребти достатньо грошей для того, щоб випустити платівку. Багато хто так робив. Вражаюче, але чимало цих платівок були дуже якісними».

«Ще один момент, який мені подобається: більшість цих людей практично позбавлені амбіцій. Випустили платівку — і все, про більше вони і не замислювалися. Ми якось зателефонували одній групі, яка брала участь в Піл-сесії, і запитали: «Як щодо ще однієї?» Вони відповіли, що одна сесія з нами була межею їхніх мрій».

«У музичних видань тоді був дуже дивний період, тому що більшість журналістів займалися оглядами самих себе. І це мало говорило про музику! Я читав фензіни, але лише як путівники, щоб потім самостійно займатися пошуками. Якщо приходило два фензіна з Честерфілда, в яких йшла мова про те, що якась група хороша, то вона, можливо, дуже хороша. Якщо тільки хлопець, який випускав цей фензін, не грав в цій групі».

Більше інформації про Джона Піла шукайте тут: 
http://www.johnpeelarchive.com/
http://www.bbc.co.uk/radio1/johnpeel/


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *