Знущання чи ніжність?


The Embassy – шведська група з Гетеборга, чий підхід до інді-попу вплинув на  Tough Alliance, Jens Lekman і Air France. Їх збірник Life in the Trenches вміщає раритетні записи та деякі альбомні треки, що разом поєднуються на диво добре.

У 2001 році шведський дует із Гетеборга, під назвою Embassy, випустив платівку  “Sneaky Feelings”. Її назва така ж, як у пісні Елвіса Костелло і шумної інді-поп групи з Нової Зеландії 1980-их. Це EP з чотирма піснями було мало поміченим серед американців, але стало поворотним моментом для музичної сцени шведського міста.

Змішуючи томний вокал Фредріка Ліндсона і дзвінкі акорди гітари зі стукотом перкусії Тоб’єрна Хакансона, ейфорійною електронікою та іноді екзотичним семплом чи двома, запис більш нагадує гібридні зустрічі тві-попу і хаусу в дусі ранніх Saint Etienne, ніж будь-яку платівку цього періоду типу бальзамної, амбіційної Since I Left You від Avalanches.

До кінця 2000-них ехо естетики The Embassy можна зустріти у визнаних критиками альбомах Jens Lekman, The Tough Alliance (які назвали власний лейбл Sincerely Yours на честь пісні Embassy), Studio (теж позичили назву для лейблу – Information), Air France, jj та the Honeydrips, поміж інших. Зараз незалежну поп-сцену Гетеборга запускають загадкові жартівники, надто радісні, щоб зв’язати морським вузлом вже досить тонку лінію між щирістю і хитрістю.

Life in the Trenches вміщає 13 рідкісних пісень, більшість з яких не з’являлись на альбомі. Звук на поверхні блискуче чарівний. Його створено кмітливо, з благодатними мелодіями, які є для Швеції, як пиво для Мілвокі. Вібруюча пишність цієї музики найбільше проявляє себе у двох нових треках: стійкій гітарній “You Tend to Forget“ і плигаючій “fake-it-til-you-make-it“ (прикидайся, поки це не стане правдою ) “St8”, обидва сингли 2009 – м’який дівочий стогін, туманний клаптик африканського вокалу, чи трохи океанічного ехо перетворює чесно прості треки в пісні, які хочеться постійно слухати. Є крихка, не фільтрована якість у внеску Ліндсона, зокрема те, що береже атмосферну красу від перетворення у шпалери. Хитра майстерність? Грубе вираження? The Embassy додають спірності таким питанням.

Life in the Trenches втілює більшість протиріч, які роблять Embassy такими чаруючими. Переконлива чутливість, яка спонукає погладити хлопців по голові, часто дає шлях неслухняності, що лишає на диво приємне відчуття.

Підзаголовок альбому “The Other Side of 2001-2011“, певно, складає враження компіляції раритетів, але одна з пісень “Information“ з’являється й на другому з рекомендованих альбомів групи – Tacking, 2005. Потім є сингл “Flipside of a Memory“ 2004 року, який починається з гітарної частини, подібної на риф “Come as You Are“ гурту Nirvana, згодом переходить в яскраву електро-поп-молотилку про стару любов – розмито і туманно-знайомо, але досить впливово.

Ризикуючи зайти у змочені в синтезатори інструменталки (“Puttgarden“), дабовий хіп-хаус (“Heathrow“) чи спотворений електро-рок (“No Thanks“), Life in the Trenches рідко лишає прості задоволення такими ж зрозумілими, якими вони здаються на перший погляд. Якби ці хлопці роздавали б мішки з цукерками на Хеловін, ви перевірили б чи немає там шприців.

У 2011 The Embassy були налаштовані схопити трохи уваги, до якої вони були спершу не готові. Елементи їх таємничої презентації та вже відполіровані, трохи розформовані звуки можна почути в спектрі інді-попу, і прес-матеріали для Life in the Trenches натякають на потенційно нові записи Embassy в близькому майбутньому. Поряд з тим, варто знайти альбоми Tacking і Futile Crimes 2002-го (схоже, натхненний назвою пісні Tough Alliance “Silly Crimes”), щоб повноцінно відчути стиль дуету. Щодо EP “Sneaky Feelings “, єдина копія, яку я знайшов онлайн продається більш ніж за 100$, та й інші позаальбомні релізи, які тут зазначені, дістати не легше. Тож, для тих із нас, хто надає перевагу музиці в матеріальній формі, Life in the Trenches  - найкращий шанс, який мають багато слухачів, щоб познайомити себе з забутими архітекторами деяких кращих нових звуків минулої декади.

Текст: Марк Хоган

Оригінал статті - тут.

tmceqiKD_400x400

Марк Хоган

Пише для Pitchfork з 2004. Його робота отримала дві згадки "помітно" серед найкращих музичних журналістів Da Capo. Окрім Pitchfork, він писав про музику для видань Wondering Sound, Billboard, NPR, Vulture, SPIN, Stereogum, Time Out New York, Salon, the Village Voice та інших.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *